Волонтери “Їжі Життя” щодня виходять на вулиці, щоб годувати людей, які не можуть самі себе забезпечувати. Вони робили це і до війни, і роблять у дні війни, інколи навіть у гарячих точках.

Що мотивує цих героїв продовжувати рятувати життя людей, даючи їм їжу для життя? Чому вони інколи ризикують своїм здоров’ям, щоб допомогти іншим?

Творити добро – це бажання серця кожної людини. Навіть тварини часто допомагають іншим істотам. Чому ж тоді люди не повинні цього робити? Це природня потреба кожної душі – безкорисливо допомагати іншим у скруті.

Саме тому наші волонтери, не зважаючи на погоду, стан здоров’я чи навіть війну, готують величезну кількість смачних страв, щоб роздати їх на вулицях Києва, Харкова, Одеси, Дніпра чи інших міст України. Поклик серця – це єдине, що мотивує їх робити це щодня.

Що ж для наших волонтерів змінилося після війни? Лише кількість страв, які потрібно готувати і роздавати. Бо тепер тих, хто потребує допомоги, стало набагато більше. Люди, які до війни могли дозволити собі купувати різноманітні продукти, чи навіть ходити у кав’ярні, тепер не можуть хліба купити. В когось немає роботи, хтось переїхав із мість, де йдуть запеклі бої. А хтось втратив домівку чи навіть рідних. І запашний суп із хлібом та кашею для таких людей – єдиний звязок із Богом. Милосердним, добрим і вездесущим.

Бог допомагає нам руками інших людей. Скільки наші волонтери наслухались історій про те, як вони колись допомогли комусь, а тепер “Їжа життя” допомагає їм самим! Для багатьох з тих, хто приходить щодня до пунктів роздачі нашої їжі, це єдиний шанс вижити у ці нелегкі часи.

Тому ми закликаємо кожного з Вас: не відвертайтесь від можливості допомогти одній люди, чи кільком, чи навіть сотням. Кожна копійка, яку нам жертвують, збільшує наші можливості купувати овочі, каші чи молочні продукти для того, щоб годувати нужденних. Можливо, ці копійчини врятують життя того, хто колись їх пожертвував. Адже з кожним може трапитись біда. І Ваша пожертва сьогодні – це депозит, який врятує Вас у майбутньому. Такий закон карми. А ми в неї віримо.